Офіційний сайт ЗОШ І-ІІ ст. с.Підкормілля - Господарське життя і соціальний устрій краю в XV – XIX ст.
Неділя, 11.12.2016, 01:20
Вітаю Вас Гість | RSS

Офіційний сайт ЗОШ І-ІІ ст. села Підкормілля

Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 403
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Господарське життя і соціальний устрій краю в XV – XIX ст.

Непомітно, протягом цілих століть проходили основні зміни в житті і побуті наших краян. Людина, яка колись почувалася такою перед природою, що її оточувала, поступово ставала їй володарем. Під ударом сокири відступали далі давні, старовинні праліси , схиляли голову кремезні дуби. Людські оселі одна за однією виростали серед таємничих пущ, ставали усе людянішими. Господарський устрій поліщуків сформувався ще в княжі часи і на протязі тривалого часу радикально не змінився. Велике значення мали лови, бджільництво, рибальство. Хліборобству не відводилась домінуюча роль Збіжжя сіяли всюди, але небагато, щоб вистачало для власних потреб. Шкіри диких тварин, мед, або віск можна було продати на вивіз, і ці продукти оплачувались, а за збіжжя ніхто не платив, тому хліборобство поширювалось мляво.

Люди жили    ще  старовинними   дворищами . Такі поселення мали по кілька хат і багато землі, розкидано серед лісів, по різних урочищах. Границі між територіями різних дворищ не було .

Історичні джерела відмічають помітний ріст ремесел. Примітивних ремесел, що колись задовольняли найнеобхідніші потреби, тепер уже не вистачало, бо життєві вимоги ставали все вибагливішими.

У лісових околицях сила дуже поширеним стає дерев’яний промисел. У XV ст.. на ринках Західної Європи піднялась ціна на дерево, можна було з вигодою продати будь-який дерев'яний матеріал. Більші ліси вирубували, менші випалювали на попіл, що також мав свою цінну і використовувався для біління волокна. Смола і дьоготь , що добувався в соснових лісах теж користувався неабияким попитом.

У дерев'яному промислі були задіяні трачі, теслі, колодії, стельмахи або колісники, бондарі, столярі. По фільварках токарі, різьбярі. У наших місцях дерево було єдиним матеріалом, з якого споруджували будинки .

Незважаючи на знищення в наших краях пралісів, тут збереглася і кількість звірів, особливо у місцях, недоступних людині, або були під охороною Королівщини. Звір зберігся у «пущах великих». Тут «побудовані доми, які оберігають слуги», « часом пан староста або його ловці з'їдуть з сітями, там і мешкають під час ловів». Найбільше водилися в наших лісах зайці, олені, вовки , лиси, ведмеді, лосі, тури, дикі кабани, бобри.

До лісових промислів належало також бортництво ( медозбір). До тих пір поки люди не навчилися закладати пасіки наші предки використовували мед диких бджіл. Мед в ті часи був єдиними солодощами і продуктом    для виготовлення напоїв, в тому числі і хмільних.    Дуже    цінувалася    продукція    бджолиного    воску,    який перероблявся в воскобійницях. Найближча воскобійниця знаходилась в Пінську.

Одним з найпоширеніших промислів краю було рибальство.

На початку XVI ст.. відбулися відчутні змінив житті наших краян у зв'язку з різким ростом на ринках Європи ціни на зерно. Давні форми господарства почали втрачати своє значення, а хліборобство разом із скотарством виходять на перше місце.

У XVI ст. з чотирьох головних збіж найбільше сіяли вівса й жита, значно менше - пшениці та ячменю. Пересічно можна вирахувати, що на фільварках вівса сіяли понад 40 відсотків, жита - понад 35, ячменю - до 25 відсотків. Пшениці - менше десяти відсотків. Маємо про це докладні відомості з польських королівщин, тобто державних маєтностей. Про селянське хліборобство точних цифр не маємо, але, мабуть, процентне відношення було таке саме, і селяни данину платили найбільше вівсом і житом.

Про способи обробітку ріллі зустрічаємо якісь повідомлення. Не знаємо нічого конкретного про рільниче знаряддя; чуємо тільки узагальнене про плуги, якісь "руські сошники", борони, мотики. Згадуваний уже мандрівник Вердум дає таку картину селянського господарства: "У хліборобстві вони досить вмілі і уміють грунт дуже добре зорати простими бороздами на малі загони; потім зчіплюють дві борони кінцями, й вони займають цілу ширину загону, при чому кожна з них нахиляється до борозни; до кожної запрягають по одному коневі, що йде борозною, так що по ораній землі не ступає ані людина, ані кінь; сівач також іде борозною... Борони роблять так: в'яжуть навхрест круглі патики ликом, а там, де патики перехрещуються, прикріплюють зручно дерев'яні зуби за допомогою крученого лика". При іншій нагоді він критикує панську господарку: "Недбальство поляків спричиняло те, що селяни найчастіше своє сіно залишали на вітрі й негоді в купах на сіножатях і аж зимою, коли є потреба, його звозили уже по снігу". Поряд з хліборобством чимраз більші успіхи мало й огородництво. В ХУ-ХУІ ст. з'являється в нас багато нових господарських рослин, про які раніше не було згадки. Чужинці, що осідали на Україні, привозили з собою різного роду ярину, поширену на їх батьківщині, а також наші купці по чужих країнах переймали немало нового. В ті часи вперше згадується квасоля, про яку не маємо звісток із княжих часів. Капуста, що у княжу добу належала до рідкості, ставала популярніша в XVI ст.

Тоді ж почали вирощувати петрушку, пастернак та іншу ярину. З того ж часу походить ганиш, кмин, шпараги і шпінат. Всі ці рослини вперше появилися в панських фільварках і вже пізніше перейшли на селянські грядки. В різних околицях плекали хміль, потрібний для варіння пива. Особливо тяжко стало жити поліщукам тоді, коли панство почало продавати Західній Європі хліб. На перших порах воно переправляло туди шкіру, мед, худобу, поташ, деколи - попіл (для чого переводилося багато лісу). А коли за кордоном забракло хліба, то замість багатств лісу туди пішли багатства полів, зокрема збіжжя. От саме тоді, згідно із шляхетськими вольностями, селяни були повністю передані у відання поміщиків, які в своїх руках зосередили всю повноту влади: як поміщицької, так і державної. Пани стали все більше захоплювати нив і нивок, забираючи їх у державних селян, які залишилися в одних халупах. Тому й з'явилося багато безземельних селян - халупників.

Це стало могутнім стимулом для покріпачення селянства. Селяни не тільки втратили право на землю, а й поступово втратили і власну
волю. З метою збільшення прибутковості княжих володінь проводилась "Устава про волоки», що привело до збільшення повинностей майже у
два рази позбавляла всі категорії селян яких господарств права переходу. Таким чином селяни прикріплювалися до землі. 

Панщина поступово зросла від двох днів на тиждень до п'яти - шести в середині XVII ст.

Литовські статути 1529, 1566 років оформили право суду феодалів на селянами, що працювали в них на землі.

Поряд з соціальним і економічним у II половині XVI ст. став  нестерпним  і  релігійний   гніт.  Православна  церква  зазнавала всіляких утисків і була позбавлена будь-якої державної підтримки.

Поміщики-дворяни, в тому числі і польські, були в Російській імперії привілейованим суспільним станом. Економічною основою їх існування була власність на землю з прикріпленими до неї селянами-кріпаками. Селяни працювали в поміщицькому маєтку, не одержуючи за це відшкодування. Себе і свою сім'ю вони утримували за рахунок земельної ділянки, яку поміщик надавав їм у користування (селянські наділи). За неї вони відбували панщину і виконували інші повинності, а саме: примушували обробляти сади й городи пана, охороняти його маєток, ремонтувати будівлі, дороги.

Важким для жителів Любешівщини був 1739 рік, коли наш край охопила небачена раніше спека. З квітня по жовтень не випало й краплини дощу. Посохли квіти,рослини вигоріли від пекучого сонця трава і листя на деревах пожовкли,наче від осінніх заморозків. А холодів-то не довелося довго чекати. Вже 28 жовтня цього ж року вдарили 30 градусні морози. І зима
 тривала без відлиги до травня 1740 року . Навіть семиградусний мороз люди
зустрічали як відлигу. Ця зима згубила море людей,багато худоби,мало не всі фруктові дерева вимерзли.

Не минуло і десять років, як у наших краях серед тварин поширилась епідемія. Це був страшний мор. Уся худоба згинула. Був рік,коли майже три дні сонце було закрите чорною великою хмарою сарани, яка безперервно пролітала над населеними пунктами нашого краю. Вона наносила шкоду посівам, лукам, осідала на вулицях сіл, дорогах, проникала у будинки селян і міщан пожадливо з’їдаючи все, що траплялось на її шляху. Лише безперервне биття у дзвони, голосні крики людей трохи настрашили сарану, спрямовуючи її політ на схід.

У лютому 1845 року російський уряд видав новий універсал з переліком всіх повинностей, які належало виконувати селянам у поміщицькому
 маєтку. На селян накладались описані повинності від кількості і якості землі, додаткові – за пасовища, ліси і води. Вони доводились із такого
розрахунку, щоб їх величина становила 1/3 частину валового продукту сільського господарства . Крім того поміщику надавалось право встановлювати податкові повинності на селян різних категорій за «додаткові вигоди», не передбачені новим законом. Універсал не вніс істотних змін в життя наших краян. Згідно із цим документом,селяни відробляли по три дні панщини на тиждень і стільки ж кінних днів, 4-12 шарварків на рік, із кожного працездатного щоденно із числа кріпаків виділялись сторожі на фільварк без харчування. Потрібно було сторожувати у панському
маєтку 30 днів на рік.

Грабіжницька реформа викликала велике обурення місцевого населення. 18 березня 1861 року в селі Судче селяни відмовились працювати на поміщика. Коли економ спробував примусити їх працювати, вони побили його. 8 квітня в центрі села зібралось понад 100 селян. Сюди прибули землевласник А.Чарнецький і представник Мінського губернського управління у селянських справах. Селяни висловили протест проти особистої волі та земельних наділів (частинами не продавалися), без яких викуп був неможливий. А поки не здійснено викупної операції, селяни вважались тимчасовозобов'язаними і змушені були виконувати ту саму панщину (приблизно 200 днів на рік, в залежності від розміру наділів) тощо. Прямим пережитком кріпосництва була відробіткова система. Вона полягала в тому, що селяни, страждаючи від малоземелля, брали у поміщика ділянки в оренду і як плату за те віддавали панові більшу частину зібраного на ній врожаю або обробляли своїм примітивним реманентом поміщицьку землю. Така система господарства влаштовувала поміщика. Потреби у нього були порівняно невисокі і задовольнялися безпосередньо з власної землі. Великі земельні площі поміщику були непотрібні, бо його участь у торгівлі мала епізодичний характер.

Після реформи 1861р. на Правобережжі, включаючи і Любешівщину, незадоволені своїм становищем селяни стали бунтувати, поляки теж вкотре виступили з антиросійськими настроями. І хоча, звичайно, селянські заворушення та польське повстання К. Калиновського зазнали поразки, царський уряд у 1864р. запровадив за нижчими цінами обов'язковий викуп земельних наділів, які ставали власністю селян. Також ліквідовувались їхні усі зобов'язання щодо поміщиків, а польська шляхта позбавлялася своїх давніх прав. Таким чином царизм хотів зняти соціальну напруженість на селі, політично та економічно послабити польських поміщиків, аби не допустити нових виступів. Однак і після нововведень частина селян потрібних грошей для викупної угоди не мала (а це сотні карбованців). Пан відмовлявся продавати землі площею у 1-2 десятини (1 десятина = 1,09 га). Для прикладу, заробіток селянина з власною підводою у пана за день становив до 10 копійок. Тому зрозуміло, що й надалі виконання частини феодальних повинностей залишалося за селянами.

У недільні і святкові дні селяни регулярно відвідували церкву. Проповіді слухали з особливою увагою, сповідалися і причащалися кілька разів у рік. Початок і закінчення усякої справи супроводжувалися молитвами. Неодмінно освячувалася нова оселя. При захворюванні теж зверталися до молитов. У кожній хаті були ікони Ісуса Христа і Божої Матері. Особливого значення селяни надавали відзначенню таких свят: закінчення жнив, Різдво, Великдень, весілля, народження дитини тощо. Родини напередодні Різдва готували різні страви, серед яких основне місце займала кутя — каша із зерен пшениці. Святкування супроводжувалося колядуванням. Групами чи поодинці колядники ходили з одного двору до іншого, вітали господарів, бажали здоров'я і добра. Більшість обрядів та звичаїв дійшли до наших днів.



Вхід на сайт
Кошик
Ваш кошик порожній
Пошук
Календар
«  Грудень 2016  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031
Друзі сайту
http://golosiivruo.gov.ua/apic.php?120&images/banner/26.jpg

Copyright MyCorp © 2016
Створити безкоштовний сайт на uCoz